Бібліотекознавча термінологія: історіографія дослідження

Анотація

Мета статті – виявлення та оцінка наукових робіт із бібліотекознавчої термінології, а також визначення ключових особливостей окремих етапів її розвитку.

Методи дослідження. При підготовці статті використані: метод контент-аналізу для виявлення та проведення аналізу наукових праць із проблематики бібліотекознавчої тер­мінології; історико-порівняльний метод для визначення ключових рис різних історичних періодів розвитку досліджуваної термінології; метод узагальнення, аналізу та синтезу для дослідження процесу формування терміносистеми, які загалом дали змогу відтворити ево­люцію наукових робіт у сфері бібліотекознавчої термінології у хронологічній послідовності.

Наукова новизна полягає у визначенні ключових рис хронологічних етапів розвитку української бібліотекознавчої термінології.

Основні висновки. Встановлено, що формування української бібліотекознавчої термінології відбувалося під впливом суспільно-політичних та ідеологічних чинників. Виокремлено чотири періоди її розвитку: зародження термінології (кінець XIX – початок XX ст.), інституційне становлення (1920–1930-ті рр.), впорядкування та стандартизація в умовах русифікації (1940–1980-ті рр.), відродження та становлення української термі­носистеми (1991 – до сьогодення), а також окреслено ключові риси зазначених періодів. Виявлено такі тенденції у розвитку української бібліотекознавчої термінології: прагнення до уніфікації термінів; зростання ролі запозичень з іноземних мов; активізація лінгвіс­тичних досліджень терміносистеми. З’ясовано, що вагомий внесок у дослідження бібліотекознавчої термінології зробили Л. Хавкіна, С. Сірополко, Н. Фрідьєва, Д. Балика, М. Сташ­ко, Г. Солоіденко, Н. Стрішенець, Т. Новальська, Н. Бачинська, Г. Салата, О. Тур, Р. Білоусова та інші науковці.